ALLEGRI

1. Сутність, цілі і напрямки діяльності підприємства.

Підприємство – організаційно видокремлена і економічно самостійна основна ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію, виконує роботу та надає платні послуги.

Кожне підприємство має свою місію, або генеральну мету, тобто чітко окреслену причину його існування. У більшості випадків місією сучасного підприємства можна вважати виробництво продукції для задоволення потреб ринку і одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку. На основі місії підприємства формулюються і встановлюються загальнофірмові цілі, які відповідають певним вимогам:

— цілі підприємствава мають бути конкретними і піддаватися вимірюванню;

— цілі підпр-ва мають бути орієнтованими в часі, тобто мати конкретні горизонти прогнозування;

— цілі підпр-ва мають бути досяжними і забезпечувати підвищення ефективності його діяльності;

— множинні цілі підпр-ва мають бути взаємно підтримуючими – дії і рішення, для досягнення однієї мети, не можуть перешкоджати реалізації інших цілей.

Цілі підпр-ва мають бути чітко сформульовані для кожного виду його діяльності.

Головні напрямки діяльності:

— вивчення ринку товарів, або ситуаційний аналіз

— інноваційна діяльність

— виробнича діяльність

— комерційна діяльність

— післяпродажний сервіс

2. Договірні взаємовідносини та партнерські зв’язки у підприємницькій діяльності

Договір (контракт, угода) – це форма документального закріплення партнерських зв’язків (предмета договору, взаємних прав та обов’язків, наслідків порушення домовленостей). Застосовуються 2 види договорів: установчий та підприємницькій.

Установчий – письмовий документ, що засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї.

Підприємницькій договір відображає згоду сторін стосовно безпосереднього здійснення вибраної бізнесової діяльності в певній організаційно-правовій формі.

Класифікація договорів за сферами діяльності:

1. Купівля-продаж, оренда та лізинг (Договори: купівлі –продажу, поставка товарів, аукціонний продаж товарів, виготовлення продукції на замовлення, продажу майна, державне замовлення, оренди майна, лізингова угода)

2. Підрядні послуги (Договори: консалтинг, юридичні послуги, аудиторські послуги, брокерські послуги, рекламні послуги, виконання науково-дослідних робіт)

3. Трудові відносини (Тарифна угода, колективний договір, контракт про наймання)

4. Страхування (Договори: особистого страхування від нещасних випадків, страхування майна, медичне страхування)

5. Розрахунки і кредитування (Договори: розрахунково-касове обслуговування, позики, поруки, кредитний)

6. Зовнішньоекономічна діяльність (Агентський договір, Договори: декларування товарів, транспортно-експедиційне обслуговування вантажів, консигнації, закупівля товарів за імпортом, поставка товарів за експортом, ліцензійний договір)

7. Інші договори: доручення, комісії, про спільну діяльність.

Партнерські зв’язки – взаємини між підприємцями, що оформлені договірними відносинами, поділяються за напрямами підприємницької діяльності:

1. Виробництво: виробнича кооперація, проектне фінансування, управління за контрактом, підрядне виробництво, спільне підприємництво

2. Товарообмін: бартерні операції, зустрічна поставка, комерційна тріангуляція

3. Фінансові відносини: факторинг, комерційний трансферт

4. Торгівля: підприємницькі зв’язки, закріплені угодами звичайними, форвардними, про передачу інформації у вигляді “ноу-хау”, про встановлення прямих зв’язків, про експорт (реекспорт) та імпорт товарів.

3. Підприємство як сучасна форма господарювання

Підприємництвом, як правило, називають ініціативну, самостійну господарсько-комерційну діяльність окремих фізичних та юридичних осіб, що її цілком зорієнтовано на одержання прибутку (доходу). Така діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної особи – підприємця, або юридичної особи – підприємства.

Основними функціями підприємницької діяльності є: творча, ресурсна, організаційно-супровідна.

Принципи за якими здійснюється підприємницька діяльність: вільний вибір бізнесової діяльності, залучення на добровільних засадах ресурсів (гроші, майно), підприємців та юр осіб для започаткування діяльності, самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників, ресурсів і споживачів, установлення цін на товари та послуги, наймання працівників, вільне розпорядження прибутком (доходом),самостійність у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Дві моделі підприємницької діяльності: класична, інноваційна.

Класична – орієнтується на ефективніше використання наявних ресурсів.

Інноваційна – активне використання інноваційних організаційно-управлінських, техніко-технологічних і соціально-економічних рішень у сфері різноманітного бізнесу.

Сутність підприємницької діяльності випливає з визначення її значення для функціонування ефективної системи господарювання, воно полягає в тім, що підприємництво: 1- служить головним фактором структурних змін у системі господарювання; 2- створює живильне середовище для конкуренції і завдяки цьому стає своєрідним каталізатором соціально-економічного розвитку країни в цілому, 3- сприяє найефективнішому використанню інвестиційних, матеріальних і нематеріальних ресурсів, 4 – забезпечує належну мотивацію високопродуктивної праці.

4. Класифікація та структура підприємств

Класифікація підприємств відбувається за такими ознаками:

— мета та характер діяльності: комерційні і некомерційні (доброчинні, освітянські, медичні, наукові і ін. організації невиробничої сфери народного господарства.);

— форма власності майна: приватні, колективні, комунальні, державні (в т. ч. казенні);

— національна належність капіталу: національні, закордонні, змішані (спільні);

— правовий статус і форма господарювання: кооперативні, одноосібні, орендні, господарські товариства;

— галузево-функціональний вид діяльності: промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгові, виробничо-торгові, торгово-посередницькі, лізингові, інноваційно-впроваджувальні, банківські, страхові, туристичні;

— технологічна і територіальна цілісність і ступінь підпорядкування: головні (материнські), дочірні, асоційовані, філії;

— розмір за кількістю працівників: великі (над великі), середні, малі (дрібні), мікропідприємства.

Під структурою підприємства розуміють його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів і систему зв’язків, підпорядкованості та взаємодії між ними. При цьому розрізняють виробничу й загальну структуру підприємства.

Основу діяльності кожного підприємства становлять виробничі процеси, що виконуються у відповідних підрозділах. Склад цих підрозділів і характеризує виробничу структуру підприємства.

Принципи класифікації виробничих структур:

1. Залежно від підрозділу, діяльність якого покладено в основу виробничої структури, розрізняють цехову (основний виробничий підрозділ – цех, є допоміжні основні, обслуговуючі, побічні), безцехову (на невеликих підприємствах з відносно простим виробничим процесом), корпусну (не великих підприємствах об’єднання кількох однотипних цехів) та комбінатську (на підприємствах де здійснюються багатостадійні процеси виробництва, характерною ознакою яких є послідовність процесів переробки сировини) виробничі структури.

2. За формою спеціалізації основних цехів розрізняють технологічну, предметну та змішану виробничі структури.

3. Залежно від наявності основних і допоміжних процесів розрізняють підприємства з комплексною і спеціалізованою структурами виробництва. Підприємство з комплексною виробничою структурою мають усю сукупність основних та допоміжних цехів, а із спеціалізованою структурою – лише частину.

Загальну структуру створює сукупність усіх виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів підприємства.

5. Добровільні та інституційні об’єднання підприємств та організацій

В Україні можуть функціонувати та створюватись 2 типи об’єднань підприємств: добровільні й інституціональні.

Підприємство можуть створювати різні за принципом і цілями добровільні об’єднання:

— асоціації – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів);

— корпорації – тимчасові статутні об’єднання суб’єктів господарювання з делегуванням окремих повноважень для централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

— консорціуми — тимчасові статутні об’єднання – промислового та банківського капіталу для досягнення загальної мети;

— концерни — форма статутних об’єднань підприємств, що характеризується єдністю власності й контролю. Після створення концерну суб’єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фінансовим структурам.;

— картелі — договірне об’єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності — регулювання збуту виготовленої продукції;

— синдикати — організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об’єднання;

— трести — монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс;

— холдинги (холдингові компанії) — специфічна організаційна форма об’єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об’єднання.

— фінансові групи — об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства.

В Україні поряд із добровільними створюються й функціонують так звані інституціональні об’єднання, діяльність яких започатковується в директивному порядку міністерствами (відомствами) чи безпосередньо Кабінетом Міністрів України. До таких належать виробничі, науково-виробничі (науково-технічні), виробничо-торговельні та ін. подібні об’єднання (комплекси, центри), що інтегрують стадії створення (проектування), продукування, реалізації та післяпродажного сервісного обслуговування виробів тривалого використання.

6. Сутність, функції і методи управління підприємством

Оскільки робота на підприємстві поділена між підрозділами та окремими виконавцями, хтось повинен координувати їх дії, щоб досягти загальної мети. Цю функцію виконує управління. У кожному підприємстві виникає необхідність відокремлення управлінської праці від виконавчої. Таким чином необхідність управління пов’язана з процесами поділу праці на підприємстві. Управління, яке у широкому розумінні являє собою діяльність, пов’язану з координацією інших людей, є складною системою і для того щоб більш глибоко зрозуміти його сутність необхідно розглянути його основні функції.

Функції управління – це об’єктивно обумовлені загальні напрями або сфери діяльності, які у сукупності забезпечують ефективну кооперацію спільної праці.

1) Планування – це процес визначення мети діяльності підприємства, передбачення майбутнього розвитку та поєднання індивідуальних завдань членів організації для досягнення загального результату.

2) Організація – це процес формування структури системи, розподілення завдань, повноважень та відповідальності між членами організації для досягнення загальної мети її діяльності.

3) Мотивація – це процес, що спонукає членів організації до спільних погоджених дій, які забезпечують досягнення загальної мети.

4) Контроль – це процес вимірювання досягнутих за певний період результатів, порівняння досягнутого з запланованим та коригування діяльності, які у сукупності забезпечують виконання організацією своїх планів.

Рреалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб отримати потрібний результат, можливо лише шляхом впливу на неї управляючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які і забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти дістали назви методів управління.

Методи управління – це способи впливу на окремих робітників та виробничі колективи в цілому, необхідні для досягнення цілей підприємства. Розрізняють економічні, соціально – психологічні та організаційні методи управління

1) Економічні методи управління реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах шляхом використання товарно – грошових відносин.

2) Соціально – психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Реалізація таких методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування та регулювання, групової динаміки, вирішення конфліктних ситуацій, гуманізації та демократизації праці.

3) Організаційні методи управління реалізують мотиви примусового характеру. Їх існування обумовлене зацікавленістю людей у спільній організації праці. Організаційні методи управління – це комплекс способів та прийомів впливу на людей, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва.

Управління підприємством здійснюється всією системою методів управління. Організаційні методи створюють передумови використання економічних методів. Соціально – психологічні методи доповнюють організаційні та економічні і утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління господарською організацією.

7. Типологія та змістовна характеристика організаційних структур управління підприємством

Організаційна структура управління – це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів. В практиці господарювання традиційно розрізняють декілька типів організаційних структур управління.

1) Лінійна організаційна структура управління – це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії. За лінійної структури кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адміністративні та спеціальні функції у відповідному підрозділі.

2) Функціональна організаційна структура управління – це така, основу якої становить поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. За функціональної структури управління кожний виробничій підрозділ отримує розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних підрозділів підприємства.

3) Лінійно – функціональна організаційна структура управління – це така, яка спирається на розподіл повноважень та відповідальності по функціях управління та прийняття рішень по вертикалі, ця структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою (директор – начальник цеху – майстер), а функціональні відділи апарату управління підприємства лише допомагають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійні керівники не підпорядковані керівникам функціональних відділів апарату управління.

4) Дивізіональна організаційна структура управління – така, яка характерна тим, що кожний виробничій підрозділ (дивізіон, відділення) корпорації має свою власну, досить розгалужену структуру управління, що забезпечує його автономне функціонування. Лише декілька стратегічних функцій централізовані на рівні адміністрації всієї корпорації. Дівізіональні організаційні структури управління використовуються великими підприємствами зі значною кількістю виробничих відділень, які функціонують в умовах динамічного середовища.

5) Матрична організаційна структура управління – це така, в якої поряд з лінійними керівниками підприємства та функціональним апаратом управління виділяють ще й тимчасові предметно–спеціалізовані ланки – проектні групи, які формуються з спеціалістів постійних функціональних відділів. При цьому вони лише тимчасово підпорядковані керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника по відношенню до спеціалістів проектної групи. Одночасно він є функціональним керівником по відношенню до виробничих підрозділів підприємства, що забезпечують реалізацію проекту.

Використання матричної структури виправдано в умовах високодинамічного середовища , підприємствами з великою кількістю виробництв обмеженого життєвого циклу.

8. Поняття, види та значення інфраструктури підприємства

Інфраструктура підприємства – це комплекс цехів, господарств та служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства. Це своєрідний тил підприємства, без якого неможлива його нормальна робота. Інфраструктура підприємства поділяється на виробничу та соціальну. Виробнича інфраструктура – це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участь у створенні основної продукції, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови. Виробничу інфраструктуру складають: — допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства — допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах — магістральні об’єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та обробки інформації, природоохоронні споруди тощо. Соціальна інфраструктура – це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціально-побутових та культурних потреб робітників підприємства. Соціальну інфраструктуру складають: — заклади громадського харчування — установи охорони здоров’я — спортивні споруди — заклади освіти, культури та відпочинку -житлово-комунальне господарство.

Страница КАРТА сайта содержит список всех записей с ССЫЛКАМИ.